Білосніжка та сім гномів гном
вернуться домой игры рисунки музыка фильми сказки мои друзя Праздники Мои уроки impressum
Три поросенка Снежанка и седемте джуджета Schneewittchen und die sieben Zwerge Snow White and the Seven Dwarfs Blancanieves Blanche-Neige Nàng Bạch Tuyết Білосніжка та семеро гномів Снежана

Білосніжка та семеро гномів


брати Гримм


Одного дня серед зими, коли надворі сипав сніг, як біле пір'я, королева сиділа біля вікна й вишивала. Рама у вікні була з чорного дерева, і сніг проти неї здавався ще білішим. Задивилася королева на той сніг і вколола пальця голкою. Щоб не так боліло, вона виставила руку на холод за вікно, і на сніг упало три краплі крові. ті червоні краплі були такі гарні на білому снігу, що королева подумала: «Якби в мене була дитина така біла, як сніг, така червона, як кров, і така чорна, як дерево на цій рамі». Невдовзі після того в королеви народилася донечка, і шкіра в неї була така біла, як сніг, щоки такі червоні, як кров, а коси такі чорні, як дерево на рамі, тому дівчинку назвали Білосніжкою. А королева, народивши дочку, померла. Через рік король одружився вдруге. Нова королева була гарна на вроду, але дуже горда й пихата. Вона нізащо не стерпіла б, щоб хтось був кращий за неї. І було в королеви чарівне дзеркальце. Підійде вона, було, до стіни, де те дзеркальце висить, гляне в нього і спитає:

Дзеркальце, правду скажи-но мені: хто в нас найкращий, у цій стороні? [106] А дзеркальце й каже: Ви, королево, найкраща у нас. І королева була задоволена, бо знала, що дзеркальце каже правду. Та Білосніжка підростала і все кращала, а як їй минув сьомий рік, то стала гарна, як писана, краща за саму королеву.

І ось одного разу королева спитала у свого дзркаяьця: Дзеркальце, правду скажи-но мені: хто в нас найкращий, у цій стороні? А дзеркальце й каже: Ви, королево, гарні у нас, та Білосніжка краща в сто раз. Злякалася королева і аж позеленіла з заздрощів. Відтоді вона так зненавиділа Білосніжку, що в неї серце переверталося, коли вона бачила її. Вона ні вдень, ні вночі не знаходила спокою. Нарешті, покликала лісника та й каже йому: - Відведи дівчину в ліс, щоб мої очі більше не бачили її. А там убий і принеси мені з неї печінку, тоді я знатиму, що ти виконав мій наказ. Як лісникові було не послухатись королеви?

Повів він Білосніжку в ліс, а там витяг мисливського ножа й хотів уже її вбити, але дівчинка заплакала й почала його просити: - Ох, чоловіче добрий, не вбивай мене, я піду собі в ліс і більше ніколи не вернуся до замку. Вона була така гарна, що лісник пожалів її і сказав: - Ну добре, йди, бідолахо! А сам подумав: «Однаково тебе скоро з'їдять дикі звірі». Та все ж таки в нього ніби камінь з душі звалився, що йому не довелося вбивати її. Повз нього саме пробігав молоденький дикий кабан. Лісник заколов його, вирізав із нього печінку й відніс королеві на доказ того, що він убив Білосніжку. Лиха королева взяла її і віддала собакам. А бідолашна дівчинка лишилася в лісі сама, як палець. Стоїть вона, тремтить зі страху, приглядається до кожного листочка навколо й не знає, що їй робити. Потім пішла куди очі бачать, по гострому камінні й по колючках. Повз неї пробігали дикі звірі, але жодне її не зачепило. Ішла вона, йшла, поки ноги несли, а як почало вечоріти, побачила маленьку хатку й зайшла до неї відпочити. В хатці все було маленьке, але таке гарне та чисте, що й не сказати. Посеред хатки стояв столик, застелений білим обрусом, на ньому стояло сім мисочок і сім чарочок, а біля кожної мисочки лежала ложечка, виделка й ножик. А вздовж стіни стояло сім ліжечок, кожне накрите білим, як сніг, простирадлом. Білосніжка дуже зголодніла й хотіла пити, тому взяла з кожної мисочки потрошку городини й по шматочку хліба і надпила з кожної чарочки по краплі вина, бо не хотіла забирати в когось одного все. Потім вирішила лягти відпочити, бо так стомилася за дорогу, що ледве на ногах стояла. Лягла вона на одне ліжечко - а воно завелике, лягла на друге - а воно замале. Аж сьоме виявилось якраз на неї. Так вона на ньому й заснула. Коли зовсім смеркло, прийшли додому господарі хатки. То були сім гномів, що добували руду в горах. Засвітили гноми сім свічечок і, коли в хатині стало видно, побачили, що там хтось побував без них, бо все стояло не так, як вони залишили. - Хто сидів на моєму стільчику? - сказав перший гном. - Хто їв із моєї мисочки? - сказав другий. - Хто надламав мій хліб? - сказав третій. - Хто над'їв мою городину? - сказав четвертий. - Хто брав мою виделку? - сказав п'ятий. - Хто різав моїм ножиком? - сказав шостий. - Хто пив із моєї чарочки? - сказав сьомий. Тоді перший озирнувся навколо й побачив, що простирадло на його ліжечку трохи вгрузло. - Хто лягав на моє ліжко? - сказав він. Решта гномів теж побігли до своїх ліжечок і закричали: - На моє ліжко також хтось лягав! А сьомий глянув на своє ліжечко й побачив Білосніжку, що спала на ньому. Він покликав своїх товаришів, ті підбігли, присвітили свічечками і вражено загукали: - Ой леле! Ой леле! Яка ж гарна дівчинка! І такі були раді, що вирішили не будити Білосніжку, хай собі спить. А сьомий гном переспав ніч біля своїх товаришів - одну годину на одному ліжку, другу на другому, третю на третьому, і так до самого світанку. Коли настав ранок, Білосніжка прокинулась, побачила сімох гномів і злякалася. Та вони не гнівались на неї, а ласкаво спитали: - Як тебе звати? - Білосніжка, - відповіла дівчинка. - А як ти опинилася в нашій хаті? - спитали далі гноми. Тоді Білосніжка розповіла їм, як мачуха хотіла її вбити, а лісник пожалів, як вона йшла цілий день, аж поки натрапила на їхню хатку. - Якщо ти згодна бути в нашій хаті господинею - куховарити, прати, стелити ліжка, шити, латати, прибирати й давати всьому лад, то лишайся в нас, тут тобі буде добре. - Я залюбки лишуся у вас, бо мені нема куди йти, - відповіла Білосніжка. Так вона стала господинею в хаті гномів. Вони зранку йшли в гори, де шукали руду й золото, а ввечері верталися додому, і їй треба було на той час приготувати їм їсти. Цілий день дівчинка була вдома сама, тому добрі гноми застерігали її: - Бережися своєї мачухи, вона скоро довідається, що ти в нас. Нікого не впускай до хати! А королева думала, що Білосніжка давно мертва й тепер вона найперша і найкраща в країні. Одного разу вона підійшла до дзеркальця та й каже: Дзеркальце, правду скажи-но мені: хто в нас найкращий, у цій стороні? А дзеркальце й каже: Ви, королево, гарні у нас, та Білосніжка в темній долині, де вона в карликів мешкає нині, краща за вас в тисячу раз. Злякалася королева, бо знала, що дзеркальце ніколи не каже неправди. І зрозуміла, що лісник обдурив її, лишив Білосніжку живою. Почала вона думати і так, і сяк, як би його звести пасербицю зі світу, бо поки вона не стане найкращою на цілий край, заздрощі не дадуть їй спокою. Нарешті надумала, нафарбувала собі обличчя, перебралася старою перекупкою і стала зовсім на себе не схожа.
Потім, пішла в потаємну комірчину, до якої ніхто не заглядав, крім неї, і зробила там отруйне яблуко. Воно було біле, червонобоке й таке гарне, що кожному закортіло б його з'їсти. Але кожен, хто б його надкусив, відразу помер би. Коли яблуко було готове, королева пофарбувала собі обличчя, перебралася селянкою і пішла в гірську долину, до хатини сімох гномів. Постукала вона в двері, а Білосніжка виглянула у віконце та й каже: - Гноми наказали мені, щоб я нікого не впускала. - То й не впускай, - мовить селянка, - тільки візьми яблуко. Я тобі дарую його. - Ні, - каже Білосніжка, - я не можу його взяти. - Боїшся, щоб я не отруїла тебе? - питає стара. - Ну то глянь, я розріжу його; надвоє: червону половину з'їси ти, а білу я. А вона зробила яблуко так, що отруєна була тільки червона половина. Білосніжці дуже хотілося того яблука, і як вона побачила, що селянка їсть його, то не втрималась, вистромила руку у вікно й узяла отруєну половину. Та тільки-но вкусила її, зразу впала додолу, як мертва.
Повернулися гноми ввечері додому і бачать: лежить Білосніжка долі й ані пари з уст, справді вже мертва. Вони підвели її, обшукали, чи нема на ній чогось отруйного, розпустили їй пояс, розчесали коси, обмили її водою і вином, та нічого не допомогло: дівчина була мертва й не оживала. Тоді вони поклали її на шари, посідали всі семеро навколо й заплакали. Так вони плакали три дні. Потім хотіли поховати її, але вона була як жива, навіть рум'янці на щоках не зблідли. Тому гноми сказали: - Не можемо ми її опустити в темну могилу. І надумали вони зробити прозору скляну труну, щоб Білосніжку видно було з ycіx боків. Поклали вони її туди, а на труні золотими літерами написали, як її було звати й що вона була королівська дочка. Потім винесли труну на високу гору і на зміну охороняли її. До труни прилітали птахи й теж оплакували Білосніжку - спершу сова, тоді ворон, а наостанці голуб. Довго-довго лежала Білосніжка у своїй труні і нітрохи не мінялася, лишалась така, як була: шкіра біла, як сніг, щоки червоні, як кров, а коси чорні, як рама з чорного дерева. Одного разу їхав тим лісом королевич і зайшов до гномів переночувати. Побачив він на горі труну і красуню Білосніжку в ній, прочитав, що на тій труні написано золотими літерами. І каже він гномам: - Віддайте мені цю труну, я за неї заплачу, скільки ви захочете. Але гномки відповіли йому: - Ми її не віддамо за все золото, яке є на світі. - Ну, то подаруйте її мені, - сказав королевич. - Я тепер без неї жити не зможу. Дивитимусь на Білосніжку хоч на неживу, все-таки легше буде. Пожаліли його гноми й віддали йому труну з Білосніжкою.

Королевич звелів своїм служникам узяти її на плечі й нести до замку. Ідуть вони, йдуть, та й зачепилися за якийсь кущ. Труна струснулася, Білосніжка в ній також, і шматочок отруєного яблука, який вона була відкусила, випав у неї з рота. Невдовзі по тому вона розплющила очі, підняла віко труни й сіла в ній, знов жива-живісінька. - Ой леле, де я? - вигукнула вона. Зрадів королевич та й каже: - Ти в мене! І розповів їй, що з нею було. А на закінчення мовив: - Ти мені стала миліша за все на світі. Ходи зі мною до замку мого батька й стань моєю дружиною! Білосніжка погодилась і пішла з ним. У королівському замку почали готуватися до бучного весілля. Але на те весілля запросили й лиху мачуху Білосніжки. Вбралася вона у свої найкращі шати, підійшла до дзеркальця та й питає його: Дзеркальце, правду скажи-но мені: хто в нас найкращий, у цій стороні? А дзеркальце й каже: Ви, королево, гарні у нас, Та молода королева краща за вас в тисячу раз. Як почула це лиха отруйниця, то аж засичала з люті. І стало їй страшно, так страшно, що вона зрозуміла: той страх її вже ніколи не кине. Спершу вона вирішила не йти на весілля, та потім передумала, бо переконалася, що як не побачить молодої королеви, то не матиме спокою. Зайшла вона до кімнати, де сиділи молоді, впізнала Білосніжку й закам'яніла зі страху. Стоїть і далі ні руш. А тоді її лихе серце не витримало, і вона впала додолу мертва.



© Копирование материалов сайта разрешено только со cсылкой на источник


















eXTReMe Tracker